ПЕСТІ́Й, я́, ч., розм. Те саме, що песту́н. Гриць, мамин пестій, був хлопець незвичайної вроди, кров з молоком (Фр., III, 1950, 266); Мама на руках носила і співала: «Любчик мій! Любко, Марко, мій пестій!» (Мак., Вибр., 1954, 403).
◊ Песті́й до́лі (форту́ни і т. ін.) — те саме, що Улю́бленець до́лі (див. улю́бленець). Не приходила [панотцеві] ніколи думка про смерть. Як же? Він — «пестій долі» — та мав би вмирати?! (Март., Тв., 1954, 423).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 342.