ПЕЧЕ́РНИК, а, е.
1. Прикм. до пече́ра. [Мавка:] Вогнем підземним мій жаль палкий зірвав печерний склеп, і вирвалась я знов на світ (Л. Укр., III, 1952, 250); * Образно. Розлетівся дзвінко-юно голос горлиці ясної, він упав ножем на тім’я диких привидів печерних (Гур., Друзі.., 1959, 14); // Який є, перебуває, міститься або живе в печері. Постать Явдохи нагадує сумний привид, сіру тінь, яка вийшла крадькома з печерної темряви… (Донч., III, 1956, 56); — Ховатись треба. Всіх до Німеччини гнатимуть.. — Другого ж дня почали копати яму під горою. «Отак ми і зробилися печерними жителями!» подумав Толя (Ів., Таємниця, 1959, 120).
2. Належний до тієї доісторичної доби, коли люди жили в печерах. Стародавні міфи, народні пісні, фрагменти печерного живопису, які дійшли до нас, в основі своїй є реалістичними (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 19); Печерна стоянка; // Вимерлий, викопний, рештки якого часто трапляються в печерах. В шарі давніх озерно-річкових відкладів були знайдені кістки.. печерного лева, печерного ведмедя та інших тварин (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 348.