ПИКА́ТЕНЬКИЙ, а, е. Зменш.-пестл. до пика́тий. Високий та товстий, трошки пикатенький, ..зібравсь [суддя] зовсім у суд іти (Кв.-Осн., II, 1956, 279); Чернець увійшов ось, кругленький, пикатенький (Тесл., З книги життя, 1949, 191); — Чудна ти людина, Свириде! — перехопив Лука. — Шукаєш щастя по всьому світу широкому, а воно тут, у цій баньці пикатенькій на дні спочиває… (Коцюб., І, 1955, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 350.