ПИНДЮ́ЧЛИВИЙ, а, е, розм. Те саме, що бундю́чний 1. Вона втекла мерщій, лишивши пиндючливого пана Пампушку з Оврамом Роздобудьком на самоті (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 264).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 355.