ПИСАРЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., розм. Бути писарем. — Та ви добренно пишете! — здивувався становий. — Навчився, писарюючи колись у волості, — одказав Пищимуха (Мирний, IV, 1955, 383); Волосний писар, що вже двадцять і один рік писарює, пройшов крізь сито й решето і знає добре, де чим пахне (Гр., І, 1963, 320); Гергелик на посаді писаря виявився справжнім надбанням. З головою закопався він у свої справи і розвів таку канцелярію, ніби писарював не в партизанському загоні, а в якійсь мирній установі (Збан., Ліс. красуня, 1955, 132).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 361.