ПИСЬМЕ́ННИЙ, а, е. Який уміє читати, писати; грамотний. Перебралась дячиха у хату до сироти, стала йому за матір, і господарює, і дбає; навчила його ласкою всьому доброму і письму, бо ще й письменна була (Стор., І, 1957, 135); Трапили на мужика письменного, і той прочитав [карточку] (Март., Тв., 1954, 187); Він був письменний по-церковному і в неділю любив урочисто читати псалтир (Довж., Зач. Десна, 1957, 462); // у знач. ім. письме́нний, ного, ч.; письме́нна, ної, ж. Грамотна людина. — Десять літ В сухих пустелищах Аралу Ковтав солдатський хліб і піт. — Дивись, я думав, — ти з письменних! — Та вмію трохи (Бажан, Роки, 1967, 243).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 365.