ПИ́ЧКА, и, ж. Зменш. до пи́ка. Мала [дитина] жовту, наче з воску або з весняного снігу, зліплену пичку, витріщені через силу, малі, мутні оченята (Григ., Вибр., 1959, 45); На кругленькій пичці Чирви-Воздвиженського заблукала якась кривенька, загадково-глузлива посмішечка (Коз., Сальвія, 1956, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 372.