ПИШНОМО́ВНИЙ, а, е.
1. Який відзначається багатослівністю. Вірш захоплював простотою і щирістю. Не було в ньому ні пишномовних фраз, ні гучних вигуків, якими так пересипали свої поезії дехто з її ровесників (М. Ол., Леся, 1960, 158); Зроби питання пишномовне, дістанеш і відповідь пишномовну; зроби просте запитання, дістанеш і відповідь просту (Про мист. театру, 1954, 22).
2. Якому властиво вживати надмірно вишукані, високомовні, витіюваті слова, фрази і т. ін. Людмила пишномовна. Замість того, щоб сказати одне слово «ледар», вона розказує про Данила: — Це пасивний індивідум, для якого активні поривання… (Жовт., 1, 1956, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 374.