ПЛА́ВАЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до пла́вати. Шукав [Черниш] поглядом плаваючу в димах ціль, не помічаючи, окрім неї, нікого й нічого (Гончар, III, 1959, 415); // у знач. прикм. Плаваючий лід зображається [на картах] на блакитному фоні морів білими вугластими знаками (Фіз. геогр., 5, 1956, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 555.