ПЛАКСИ́ВИЦІ, виць, мн. (одн. плакси́виця, і, ж.), розм. Хвороблива плаксивість (звичайно у дітей). [Герцик:] Все плаче [панна]. [Полковник:] Плаче? Плаксивиці напали? (Кроп., V, 1959, 496); Не хотілося [йти] кажу, та почула, що в неї дитинка плаче, а я ж від тієї плаксивиці перша знахарка (Л. Янов., І, 1959, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 560.