ПЛАНЕ́ТНИК, а, ч., заст.
1. Астроном.
2. Той, хто вгадує майбутнє на підставі розташування й руху зірок; астролог. Іван.. кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, пла-нетників всяких (Коцюб., II, 1955, 335); — Буде планетником, що знатиме не тільки те, що було, що є, а й що буде (Кол., Терен.., 1959, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 562.