ПЛАНТА́ТОР, а, ч. Власник плантації (у 1 знач.); // Будь-який визискувач. Чи ми, немов невільники, під ляскіт канчука, На втіху злим плантаторам ударим тропака? (Л. Укр., І, 1951, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 563.