ПЛА́ТНИЙ, а, е.
1. Який дається, надається за плату; який підлягає оплаті. Платна відпустка; Платні заняття; Платні лекції.
2. Який одержує плату, винагороду за роботу, послугу і т. ін. — Два-три роки мине, заким буду платна вчителька (Коб., III, 1956, 362); Правда: нема в нас того звичаю, аби свідок був платний. Свідоцтво — сусідська річ (Март., Тв., 1954, 210).
ПЛАТНИ́Й, а́, е́, розм.
1. Який розплатився. Бувши винним, треба буть і платним (Номис, 1864, № 10649).
2. Який може, спроможний платити. З матеріального боку для Шевченка настали важкі часи. Гонорари Ісаєва, баронеси та інших платних замовців розтанули ще до Нового року (Тулуб, В степу.., 1964, 471).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 569.