ПЛАЧЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який буває під час плачу (про голос, звуки). — Давай хліба, давай, змилуйся надо мною! — лебедів плачливим голосом Бовдур (Фр., І, 1955, 302); Гутманів голос спадає до плачливого шепоту, до якоїсь безутішної скарги на життя (Кол., На фронті.., 1959, 188); // Супроводжуваний плачем. — Цій жінці потрібна швидка лікарська допомога. В неї вмирає дитина, — переклав Саїд Алі плачливий лемент (Ле, Міжгір’я, 1953, 35).
2. Сповнений безнадією, смутком, жалем; перейнятий чутливістю, сентиментальністю. Свічки ряснії в церкві тій палали, куривсь кадила запахущий дим, плачливі співи серце розбивали (Фр., XIII, 1954, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 572.