ПЛЕБЕ́Й, я, ч.
1. У стародавньому Римі — представник нижчого стану вільного населення. Вільне населення Риму, яке не входило в патриціанську общину, називалось плебеями (Іст. стар. світу, 1957, 146).
2. У буржуазно-дворянських колах — назва людини неаристократичного походження. До шостого класу він не встиг навіть зміркувати, що він плебей (дід його був міщанин, а батько — повітовий чиновник) (Крим., Вибр., 1965, 323); Плебей, безштанько, жебрак — син поштаря і швачки — дозволив собі покохати його [губернатора] дочку, кревну дворянку! (Смолич, II, 1958, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 573.