ПЛИВУ́ЧИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до пливти́. Борис.. глядів на бистро пливучу чисту воду (Фр., III, 1950, 450); // у знач. прикм. Немає сонця — І десь воно, проте, живе і світить: За хмарами пливучими, за снігом (Рильський, II, 1960, 94); Там, на пливучих крижинах, можна зустріти білих ведмедів (Трубл., Крила.., 1947, 41).
2. у знач. прикм. Який легко розмивається, піддається розрідженню, розмиванню (про грунт). Балки кріплення вгинаються під тиском пливучої маси (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 97).
3. у знач. прикм., перен. Те саме, що пла́вний. Гучна, важка, пливуча полилася вона [пісня], як вода, понеслася над усіма головами (Мирний, III, 1954, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 582.