ПЛИГ 1, у, ч., діал. Стрибок. — Дійсно, ти перемогла! — сказав Владко, нахиляючись над воду, де в шалених плигах кидавсь по поверхні клень (Фр., VI, 1951, 313); // у знач. присл. пли́гом. Стрибками. Дика коза біжить плигом (Сл. Гр.).
◊ Збива́ти (зби́ти) з пли́гу — те саме, що Збива́ти (зби́ти) з пантели́ку (див. збива́ти). — Він же в їх голова, старшина!.. — зареготався Копаниця.. — нам треба його збити з плигу (Гр., II, 1963, 321); Зби́тися з пли́гу — те саме, що Зби́тися з пантели́ку (див. збива́тися). Еней од страху з плигу збився (Котл., І, 1952, 104).
ПЛИГ2, розм. Уживається як присудок за знач. плига́ти і плигну́ти. В одчинені двері скаче з сіней жаба, така здорова та ряба, та плиг на поріг! (Н.-Лев., III, 1956, 253); А зайці-розбійники з лісу плиг та плиг! (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 582.