ПЛОМЕНІ́ЮЧИЙ, а, е, поет. Дієпр. акт. теп. ч. до пломені́ти; // у знач. прикм. Вогневик, помолоділий, пломеніючий, енергійно крокував по кабінету (Збан., Малин. дзвін, 1958, 162); Надя.. нахиляє гарненьку чорноброву голівку — чи то щоки пломеніючі, чи очі блискучі приховує (Ряб., Жайворонки, 1957, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 591.