ПЛОЩИ́НКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до площина́ 1, 2. Він вискочив на голу площинку, і зразу ж навколо нього затюпали кулі (Багмут, Опов., 1959, 72); Степан Чижмар вийшов з лісу, пройшов сторожким кроком по скелястій площинці і зупинився над кручею (Скл., Карпати, II, 1954, 18).
2. Те саме, що площа́дка 3. Зіскочивши з площинки крана на перегатку, він подався в котлован (Коцюба, Нові береги, 1959, 224); Легко, звично і швидко підіймаються дівчата по східцях, і перша з них.. стає на самий край площинки, зорить на річку, жде чогось… (Шиян, Гроза.., 1956, 667).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 594.