ПЛЮ́НУТИ, ну, неш, док. Однокр. до плюва́ти. Стань, подивися — плюнь та й оступися (Номис, 1864, № 7556); Чиж плюнув кров’ю і, притримуючи прострелені груди, майже непритомний поповз у хату вмирати (Довж., І, 1958, 134); Учитель-дяк, плюнувши на голодний пайок, подався господарювати на свій хутірець (Стельмах, II, 1962, 97); // Відмовитися від продовження чого-небудь, від участі в чомусь. Отак дошукувались, дошукувались [у селі] винуватого та й плюнули (Мирний, IV, 1955, 247).
◊ [І] че́рез гу́бу не плю́не хто: а) хто-небудь гордує, пишається, вважає не гідним себе щось зробити. Він думав, що сей пройдисвіт ізробивсь тепер таким паном, що й через губу не плюне (П. Куліш, Вибр., 1969, 139); б) хто-небудь не скаже й слова, не заговорить; Плю́нути в ду́шу кому — образити кого-небудь, торкнувшись найдорожчого, заповітного. — Покажіть того, хто на старість плюнув мені в душу! Хто зробив з мене злодія?! (Зар., На.. світі, 1967, 201); Плю́нути у ві́чі (в о́чі, межи́ очі, в обли́ччя, в лице́) кому — виявити щодо кого-небудь цілковите презирство, відверто зневажити когось. — Всі ми плекали тебе, хотіли в люди вивести. А ти плюнув нам у вічі (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 212); Треба.. показати, що нікого й нічого на світі не боїшся, що кожному можеш плюнути в очі і що взагалі на все тобі начхать (Хотк., II, 1966, 181); Плю́нути че́рез порі́г — зайти до кого-небудь на хвилинку. [Тетяна:] Що це ти, невісточко моя золота? Плюнула через поріг та й з хати? (К.-Карий, III, 1960, 57); [Як] раз плю́нути — дуже легко, просто. Розсердити його — як раз плюнути (Мирний, III, 1954, 13); До села добратись — раз плюнути (Коз., Гарячі руки, 1960, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 599.