ПЛЮ́СКАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.
1. Те саме, що плю́скати 1. На сонці плюскавсь польовий потік… (Крим., Вибр., 1965, 30); Плюскалося море об кам’янистий берег (Ткач, Крута хвиля, 1956, 87).
2. Рухатися у воді з плюскотом. [Ольга:] Чути.., як риба плюскається в водиці… (Кроп., V, 1959, 143); Іноді в далечині плюскалася велика риба, і довго йшли водою широкі рівні кола (Тулуб, Людолови, І, 1957, 213); // Обдавати себе або один одного бризками, водою. Вона звикла.. робити, що хочеться: бігати, співати,.. плюскатися в чистих хвилях.. річки (Гр., І, 1963, 436); Дівчата плюскалися в прозорій воді (Горд., Чужу ниву.., 1940, 130); // Те саме, що бо́втати 2. Вода .. тягла так до себе, що весь час плюскалися [Леся, Влодко, Василь і Зоня] в ній руками (Вільде, На порозі, 1955, 59).
3. розм. Падати з плюскотом. Назар енергійно змахував лопатою — цілі брили злежаного снігу плюскались на середину струмка (Збан., Переджнив’я, 1955, 311).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 600.