ПЛЮСКОТА́ТИСЯ, кочу́ся, ко́чешся і ПЛЮСКОТІ́ТИСЯ, очу́ся, оти́шся, недок. Підсил. до плю́скатися. Стрий літом лагідно плюскочеться о її [скелі] стопи, але восени реве грізно і піниться (Фр., II, 1950, 27); Хвильки плюскотілись біля берега (Збан., Мор. чайка, 1959, 80); Плюскочуться білі качки в басейні під тінню каштана (Рильський, І, 1956, 49); Кукулик встав, пройшов у ванну.., довго плюскотався під холодним душем (Загреб., День.., 1964, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 600.