ПЛЮ́СНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. і неперех. Однокр. до плю́скати. Скрізь так тихо, не шелесне, Не плюсне водиця (Гр., І, 1963, 28); Люто плюснула хвиля за хвилею о величезний камінь (Фр., VI, 1951, 117); Схопить [дід качку], що навіть не плюсне — і між коліна у воді (Козл., Ю. Крук, 1957, 432); Терещенко плюснув у спорожнений келишок.. запіканки (Смолич, Мир.., 1958, 454); Він устав з ліжка, обтер мокрим рушником лице й очі, плюснув трохи води на голову, одягся і вийшов на рундук (Морд., І, 1958, 147).
2. неперех., розм. Упасти з плюскотом, з шумом. Ноги затремтіли у Віті — не встояв на пеньку, плюснув у калюжу (Вас., II, 1959, 192); Буксирний канат обвис, плюснув у воду (Донч., VI, 1957, 505).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 600.