ПЛЯ́МКАТИ, аю, аєш, недок.
1. Прицмокувати під час жування. Під час їди не можна плямкати (Укр. страви, 1957, 401); // Їсти, прицмокуючи. Насипала [мачуха] йому в миску борщу.. Батько жадібно плямкав (Донч., II, 1956, 105).
2. Видавати, утворювати звуки чмокання. Старий довгу хвилю поглядав на нього, плямкаючи губами (Фр., III, 1950, 432); Дід задрімав.. А лоцман.. сидів поруч і мовчав.. Він плямкав беззубим ротом (Рибак, Дніпро, 1953, 41); Трохим.. плямкав мокрими губами й щось собі мимрив під ніс (Панч, В дорозі, 1959, 193); Стежки ці залиті водою, вони грузькі, твань хлюпа під ногами і лунко плямкає, коли витягнеш із неї ногу (Сенч., Опов., 1959, 356).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 603.