ПЛІТЬ 1, і, ж.
1. Витке стебло.
2. рідко. Плетений, грубий батіг; нагайка. Да взяв милий дротяну пліть (Чуб., V, 1874, 592); Міцно юнак ударив Пліттю коня гнідого І полетів в погоню (Перв., З глибини, 1956, 179).
3. діал. Сплетена з соломи стрічка, з якої потім зшивається бриль. — А пліті на бриль даси? Ти ж собі налагодив!.. (Коцюб., І, 1955, 100).
ПЛІТЬ2, і, ж. Збірн. до плі́тка2 1. Я був малий і рідко докидав Своє слівце про очерет, про став, Про хитру пліть, про ненаситну щуку (Рильський, II, 1960, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 587.