ПОБА́БЧЕНИЙ, а, е, розм., рідко. Укритий зморшками (про тіло, шкіру); зморшкуватий. Лице в нього якесь побабчене (Март., Тв., 1954, 249); Цей товстий, побабчений дідок, якщо його розгнівати, може накоїти багато лиха (Кач., II, 1958, 21); // рідко. Пом’ятий, зім’ятий (про тканину). Під його портретом червоніє шматок побабченого від часу оксамиту (Стельмах, І, 1962, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 607.