ПОБЛА́ЖЛИВО. Присл. до побла́жливий. Христя серйозно вислухала Анрі-Жака й тільки поблажливо посміхнулась (Ю. Янов., II, 1954, 56); Били всіх, навіть Михайлика, хоч де в чому дидасколи [учителі] ставилися до нього поблажливо (Тулуб, Людолови, І, 1957, 316); Вона таємниче осміхалась і поблажливо хитала головою (Коцюб., II, 1955, 25); Славко поблажливо плеснув Івана рукою по плечу, мовляв, яке ще ти дитя (Кол., Терен.., 1959, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 619.