ПОБЛУДИ́ТИ 1, блуджу́, блу́диш, док.
1. Блудити (див. блуди́ти 1) якийсь час. От так поплававши немало І поблудивши по морям [по морях], Як ось і землю видно стало, Побачили кінець бідам! (Котл, І, 1952, 113).
◊ Поблуди́ти очи́ма (по́глядом) — те саме, що Блуди́ти очи́ма (по́глядом) якийсь час (див. блуди́ти 1). — Так завтра зачнете? — спитав з задуми Леон, поблудивши очима по тих темніючих просторах, по тім гнізді, в котрім мали вигрітися і виклюнутися його золоті сни (Фр., V, 1951, 384).
2. діал. Помилитися, зробити помилку. Зарікся я весь рік не виходи́ти Із келії, аби ще більш не поблудити (Фр., XIII, 1954, 297).
ПОБЛУДИ́ТИ2, блуджу́, блу́диш, док. Блудити (див. блуди́ти2) якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 620 - 621.