ПОБРЕХА́ТИ, брешу́, бре́шеш, док., розм. Брехати якийсь час. — Їх [жінок], наче коноплі, тіпають, а вони все мовчать або полаються, наче собаки побрешуть, та й знов тихо!.. (Григ., Вибр., 1959, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 626.