ПОБРЬО́ХАТИ, аю, аєш, док., розм. Піти, відправитися, поволі рухаючись у чому-небудь рідкому, грузькому (воді, болоті, снігу і т. ін.). Ключ од сарая був у сторожа, а сторож пішов цього вечора додому — і я побрьохав до нього через снігом заметений город (Вас., II, 1959, 317).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 627.