ПОБРЯЗКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док. Брязкотіти якийсь час. На вулиці він потягнув Василя до кіоска з водою.. Побрязкотів перед продавщицею монетками, блиснув зубами, гукнув: — Дві склянки нечистої! (Загреб., Спека, 1961, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 627.