ПОБУ́ТИ, у́ду, у́деш, док.
1. Заїхати, зайти кудись відвідати кого-, що-небудь на якийсь час. Хочеться мені хоч одним оком поглянути ще на Італію, а також побути на селі (Коцюб., III, 1956, 361); Василь Гаврилович вже одягався, коли раптом приїхала Тася з сином, щоб побути в батьків (Дмит., Розлука, 1957, 111).
2. Перебувати, бути де-небудь якийсь час. — Моя голубко, я при тобі побуду. При такій недузі самій не можна (Вовчок, І, 1955, 155); Нехай, серце, побуде на мені твоя хустка, бо вже не встигну другою зав’язатись (Н.-Лев., II, 1956, 111); Глянув [Ясен] на наручний годинник й обернувся до худорлявого, значно нижчого за себе зростом військового, що стояв у дверях: — Є ще час, Романе, побудемо в коридорі (Крот., Сини.., 1948, 10).
3. Бути якийсь час у якому-небудь стані, становищі і т. ін. Чи то треба [приїхати] для чого виразного, чи так, щоб побачитись і побути вкупі? (Л. Укр., V, 1956, 334); — .А де ж [Петро]? — не втерпіла Тамара. Людмила відповіла: — Нехай. Зараз йому краще побути на самоті (Головко, І, 1957, 485).
4. Існувати якийсь час. Народилися недільні школи.. Недовго ті школи побули, не знать було, чи й діло яке зробили (Мирний, III, 1954, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 630.