ПОБІ́ЖНИЙ, а, е.
1. Який здійснюється одночасно, у зв’язку з чим-небудь; який супроводжує що-небудь основне, головне. — Дипломант так багато працює над вивченням всіх побіжних матеріалів, які так чи інакше, але зв’язані з питаннями, що випливають з його теми (Рибак, Час.., 1960, 442); — Я назвав лише кілька побіжних фактів. Вандалізм, дикунство є типовим явищем для фашистських орд (Ле, Мої листи, 1945, 39); — Рішуче ніякого побіжного заробітку комунар не може мати, а якщо має, то заробіток здає в спільну касу (Ірчан, II, 1958, 386).
2. Який здійснюється, виконується нашвидку і відзначає тільки окремі риси, особливості. Не можемо закінчити сей побіжний начерк, щоб не сказати кілька слів про южноруські [південноруські] інтермедії (Фр., XVI, 1955, 217); Навіть побіжний погляд на перекладницьку діяльність геніальної української поетеси дає підставу твердити, що в особі Лесі Українки наша література мала видатного, талановитого перекладача (Рад. літ-во, 3, 1957, 110); // Який не торкається суті справи; неглибокий. Нагорний пересвідчився, що важливу справу в побіжній розмові не розв’язати, обіцяв при нагоді повернутись до неї (Горд., Дівчина.., 1954, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 615.