ПОБІ́Л, у, ч.
1. Дія за знач. побіли́ти 1. Побіл хати.
2. спец. Біла глина. Іграшки перед глазуруванням обливали побілом, на якому коричневі та зелені поливи набували яскравого, соковитого кольору (Нар. тв. та етн., 2, 1966, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 616.