ПО́ВАГ, у, ч., рідко. Те саме, що пова́жність. Велично Атта Троль танцює гордий, Та дружиноньці кудлатій Цно́ти й по́вагу бракує (Л. Укр., IV, 1954, 135).
З по́вагом — поважно. — Ти, Насте, не вмієш ефектно виходити до гостей: ти передражнюєш мене, й воно виходить дуже вже з повагом (Н.-Лев., III, 1956, 236).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 631.