ПОВАЖА́ННЯ, я, с. Почуття шани, прихильне ставлення, що грунтується на визнанні чиїх-небудь заслуг, високих позитивних якостей когось, чогось; повага. Придивляючись ближче до життя села, я пересвідчився, що навіть одна інтелігентна людина може багато там зробити, скоро потрапить забезпечити собі поважання та вплив (Коцюб., І, 1955, 170); Повна рівноправність, взаємне поважання незалежності й суверенітету, братерська взаємодопомога і співробітництво — характерні риси відносин між країнами соціалістичної співдружності (Програма КПРС, 1961, 18).
◊ З [глибо́ким, висо́ким і т. ін.] поважа́нням — те саме, що З [вели́кою, висо́кою і т. ін .] пова́гою (див. пова́га). Моє щире вітання Вашій дружині і родинам Гнатюків та Волянських. З глибоким поважанням Л. Косач (Л. Укр., V, 1956, 361); [Моє́ (на́ше)] поважа́ння — уживається як привітання при зустрічі, у листі. [Спичаковський:] Привіт, поважання!.. [Мальванов:] Та де ти пропадав, негідний, цілих три дні? (Коч., II, 1956, 31); — Моє поважання, пане Мільку! Як ся маєте?.. — Моє поважання!.. (Март., Тв., 1954, 189); [Старчай:] А, Тетяна Іванівна. Наше вам поважання (Мик., І, 1957, 269).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 631.