ПОВА́ЖЛИВО. Присл. до пова́жливий. — Не бійтеся, Матію, — каже [Іван] відтак поважливо, — я хоч молодий, а знаю потроха [потроху], як і що повинно бути (Фр., V, 1951, 348); — Нащо хвилюватися, Семене Ларивоновичу? — одказав поважливо й без образи Мишуня (Ю. Янов., II, 1954, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 632.