ПОВАЛИ́ТИСЯ 1, валю́ся, ва́лишся, док. Упасти, перекинутися від поштовху, удару і т. ін. А чорная Свиня прийшла І чухаться тут заходилась. Драбина хить — і повалилась (Гл., Вибр., 1957, 217); І пішла косить сокира По твердій твоїй корі; Повалились, мов колосся, І дуби, й осокори (Щог., Поезії, 1958, 315); Тарас вистрелив. Андрій повалився на траву, не промовивши жодного слова (Довж., І, 1958, 264); Страшний удар повною пляшкою по голові примусив офіцера обм’якнути й повалитися на підлогу (Гжицький, Опришки, 1962, 158); // Безсило опуститися, лягти на що-небудь (від утоми, слабості і т. ін.). Петро Федорович знеміг, повалився на ліжко — і знову заснув… (Мирний, І, 1954, 326); Витягли мене [з ями], і я відразу повалився на землю, мов неживий (Фр., IV, 1950, 16); Свекруха як сиділа, так і повалилася на лаву, зомлівши від переляку (Кучер, Голод, 1961, 395); // Упасти вниз. Ой, піду я поміж скали, В море повалюся! Як не в морі утоплюся, В камінь розіб’юся! (Рудан.,, Вибр., 1937, 21); Величезний камінь рушився.. і, хвилю захитавшися в повітрі,.. повалився додолу (Фр., VI, 1951, 116); Міст, перегорівши, з гуркотом повалився у воду (Гончар, III, 1959, 83); // Розпастися, розвалитися. Здавалося, от-от розпадуться від її [пісні] звуків ланцюги, поваляться стіни тюрем, упадуть трони… (Рильський, III, 1956, 11).
◊ Опу́кою повали́тися — упасти важко, всією вагою. Опукою повалилася Катря біля сина та вже більше й не підводилась (Мирний, IV, 1955, 306); Старий Калоша, як стояв, опукою повалився до підніжжя старенького образу святого Миколая (Вас., І, 1959, 204); Повали́тися в но́ги (до ніг) — упасти перед ким-небудь для земного поклону, принижено просячи чогось. Захарій так і поваливсь йому у ноги (Кв.-Осн., II, 1956, 368); — Це ти, Полуяре? — запитала сухим голосом княгиня Ольга, побачивши сліпого. — Я, матінко княгинє, — скрикнув, почувши її голос, Полуяр і повалився їй у ноги (Скл., Святослав, 1959, 38); Удвоє покірно похилена стать повалилася наново до ніг [суддів] (Коб., II, 1956, 213).
ПОВАЛИ́ТИСЯ2, ва́литься, док. Те саме, що повали́ти2. — Сніг незабаром повалиться з неба (С. Ол., Вибр., 1959, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 634.