ПОВА́ПЛЕНИЙ, а, е, заст. Дієпр. пас. мин. ч. до пова́пити. Де ж слава ваша?? На словах! Де ваше золото, палати? Де власть великая? В склепах, В склепах, поваплених катами (Шевч., II, 1953, 227); Високий стовп зіперся в ребра стелі, Стримить, мов стереже смиренно лживий [облудний] сплін Поваплених, байдужих, голих стін (Бажан, Роки, 1957, 212).
◊ Гроб пова́плений — уживається на позначення кого-, чого-небудь, що під привабливим зовнішнім виглядом ховає найгірші, найогидніші якості, властивості. «Мир» — це сучасна Сковороді верхівка суспільства, це пишне панство та розкішне духівництво, це ті.. «гроби поваплені», яких він картав слідом за Іваном Вишенським (Рильський, Веч. розмови, 1964, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 635.