ПОВБИ́РАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до повбира́ти. Освічена веселим світом, біла, простора хата з повбираними стінами, з лавками навкруги.. привітно прийняла в себе гостей (Н.-Лев., І, 1956, 145); // Який прибрався в що-небудь (про всіх або багатьох). Тридцять три старії жінки, Всі повбирані в червоні Капюшони давніх басків, Біля царини стояли (Л. Укр., IV, 1954, 197); Люди, святочно повбирані, йшли до церкви (Фр., IV, 1950, 63); Був базарний день. Мов живі квіти в палісаднику, від вітерця хиталась людська маса, повбирана в різнокольорову одіж (Досв., Гюлле, 1961, 110).
2. у знач. прикм. Гарно одягнений, убраний (про всіх або багатьох). Повбирані панни й паничі танцювали (Н.-Лев., II, 1956, 86); Я б і байдуже до неї, та дивлюсь — за нею сунуть… паничі якісь, такі повбирані: піджаки на їх такі аж вороні, чоботи, чи ботинки, там аж риплять (Тесл., З книги життя, 1949, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 636.