ПОВЕСЕЛІ́ЛИЙ, а, е. Який повеселів, став веселим. Килигей, теж збуджений, повеселілий, оглядає з командирами захоплену кулеметну тачанку (Гончар, II, 1959, 26); // Який виражає такий стан (про очі, обличчя і т. ін.). Похмуре панове обличчя вигодинюється, ясніє. Осміхнувся, зводить повеселіле лице до хлопців (Вас., І, 1959, 363); Варка підвела повеселілі очі, соромливо оглянула всіх (Збан., Сеспель, 1961, 325); * Образно. Не лютує тиф у повеселілих селах і менше ночами наскакують банди. Після розгрому Петлюри одразу влада взялася за отаманів і батьків, які не склали зброю (Стельмах, II, 1962, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 644.