ПОВЕСТИ́СЯ 1 див. пово́дитися 1.
ПОВЕСТИ́СЯ2, еду́ся, еде́шся, док.
1. безос., розм. Увійти в звичай, стати звичним. [Олімпіада Іванівна:] І що то тепер повелось: — товариш, товаришка! По-моєму, жінка жінкою, а мужчина мужчиною; яке там товаришування! (Л. Укр., II, 1951, 6); Викосити леваду — то було синове діло, так уже повелося (Голов., Тополя.., 1965, 52).
2. розм. Те саме, що завести́ся 1; появитися. Через який-небудь рік повелися поросята, утята, різного заводу кури (Л. Янов., І, 1959, 53); Між наших вороних повелися тії коні, що вже знала я про них (Тич., І, 1957, 169).
3. кому і без додатка, безос., розм. Пощастити, вдатися. — З усіма дітьми мені добре повелося, а з цими на тобі на старість такий клопіт! (Н.-Лев., VI, 1966, 401); До переміни місць такі охочі Всі ті, кому в житті не повелось (Плужник, Вибр., 1966, 172).
4. розм. Завести приятельські, доброзичливі стосунки з ким-небудь. З ледарем поведешся — горя наберешся (Укр.. присл.., 1955, 391); Якщо з поетом уже повелася, — Я тобі [пташко] дам і пшениці, й водиці (Мал., Звенигора, 1959, 258).
5. розм. Почати відбуватися, здійснюватися; розпочатися. В одній збірній компанії.. повелася розмова не дуже приємна обом друзям (Л. Укр., V, 1956, 140); «Війна» поміж хлоп’яками.. повелася в Васильовськім затоні з давніх-давен (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 9).
6. діал. Піти (з ким-небудь). Ой кумася, ой кумася меду напилася, А кум куму за рученьку, кума повелася (Коломийки, 1969, 306).
7. рідко. Пас. до повести́ 1 2. — Там же до жолоба коней, хлопці! Я сінця вкинув їм. — І далі про себе наче: — А після вечері на луки поведуться… (Головко, І, 1957, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 645.