ПОВЕЧІ́Р’Я, я, с., рідко. Те саме, що ве́чір 1. Солов’ї.. тьохкали всюди, і від їхнього співу дзвеніло повечір’я (Панч, Гомон. Україна, 1954, 139); Над полями спускаються вечірні сутінки. Пізнім повечір’ям чути, як лускається перезрілий колос, журно сиплеться зерно на землю (Рад. Укр., 21.VII 1961, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 645.