Що oзначає слово - "повзти"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПОВЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. повз, ла́, ло́; недок.

1. Пересуватися по поверхні всім тілом або на коротких ніжках у певному напрямку (про плазунів, комах і т. ін.). Одна черва, мовляв, кишить [у болоті], Да деколи повзе по куширу гадюка (Греб., І, 1957, 53); Можна схопити черепашку, що повзе біля води, залишаючи на вогкому піску довгу борозенку (Донч., VI, 1957, 12); По щоці його комашка кудись з стеблинкою повзла (Сос., II, 1958, 183); // Пересуватися по поверхні в певному напрямку, припадаючи до неї тулубом і перебираючи кінцівками (про людей і деяких тварин). Остап повзе. Йому трудно, кожну купину доводиться брати з бою, в грудях коле й спирає дух (Коцюб., І, 1955, 367); — Скільки разів я падав? Наче пес із перебитими ногами повз (Жур., Дорога.., 1948, 12); Юра притискається животом, охоплює товстезне дерево ногами і руками і тихенько повзе вгору по стовбуру (Смолич, II, 1958, 48); // перен. Звивисто пролягати, простягатися (про дорогу, стежку і т. ін.). Повзуть тут скрізь по горах стежечки, немов гадюки (Фр., XI, 1952, 186); Село спустіло. Самотою повзли між хатами брудні дороги (Коцюб., II, 1955, 77).

Повзти́ на колі́нах (ра́чки) — пересуватися в певному напрямку на колінах або рачки. Маруся повзла, повзла на колінах до лісу, оглушена, роздавлена, без серця в грудях (Хотк., II, 1966, 220); Другий [бандит] рачки почав повзти до балки (Цюпа, Три явори, 1958, 37).

2. розм. Повільно пересуваючись, рухатися в певному напрямку. Полонина погасла, і отара овець повзе по ній, як сірий лишай (Коцюб., II, 1955, 321); Стрілка годинника повзла дуже повільно (Трубл., Мандр., 1938, 19); Важко впряжені в коси цугом, повзли ми, батуючи золоті скиби чужого збіжжя (Головко, І, 1957, 51); // Повільно сунутися, переміщуватися в певному напрямку (про хмари, туман і т. ін.). Повзуть безконечним полотном хмари, сіючи дощ (Хотк., II, 1966, 266); Повзе пахучий дим, чіпляється за трави (Сос., І, 1957, 279); // перен. Повільно поширюватися, розповсюджуватися, передаватися (про чутки, настрої і т. ін.). Поміж рядів повзе страшне слово. Хтось вимовив його першим, і ось воно проймає вже всю сотню, сковує кожного вояка… Тиф! (Цюпа, Назустріч.., 1958, 109); Повзла чутка про скликання незабаром великого козацького кругу (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 43); Та ненависть, яка оточувала Мірошниченка і Підіпригору, тепер з усіх куркульських кам’яниць і хуторів повзла і до його подвір’я (Стельмах, II, 1962, 34); // Іти поволі або насилу. Піднялась [Ївга], посилкувалась, ледве, ледве повзе, та ще, на лихо, нікого нема їй назустріч, щоб хто підвіз (Кв.-Осн., II, 1956, 273); Іде собі [хлопчисько] й плаче, похнюпившись низько, від втоми хитаючись, ледве повзе (Забіла, Малим.., 1958, 5); // Повільно їхати, пливти. Вагонетки з шихтою безперервно повзли нагору (Ю. Янов., II, 1954, 111); Наші гнуті човники спроквола повзли гирлом, що єднало Голубів і Олексіїв лимани (Досв., Вибр., 1959, 405); // Повільно минати, тягтися (про час). Не дай боже чоловікові печалі або якої напасті, то урем’я [час] іде — не йде, мов рак, повзе (Кв.-Осн., II, 1956, 76); Ніч повзе, та так ліниво! (Фр., ХIII, 1954, 19); — Не люблю я тих, у кого дні повзуть (Жур., Даша, 1961, 51).

3. розм. Повільно ковзати. Він, Канушевич, згорбившись, повільно і важко дряпається вгору. Та ноги раз у раз повзуть назад по сковзких схилах гори (Коцюба, Нові береги, 1959, 309); // Поволі зсовуватися, сповзати вниз (про земну поверхню). Так ось вона — ця знаменита крейда, Яка повзе з урвистих берегів.. В холодний скаламучений пролив [протоку] (Бажан, Роки, 1957, 179); // Спадати, збиватися вбік, донизу (про одяг, головні убори). Стоїть [молодиця] край трибуни, розшаріла, випростана, високочола, не помічаючи в хвилюванні, як хустка поволі повзе, сповзає їй на шию (Гончар, II, 1959, 191).

4. Слатися, витися по чому-небудь (про рослини). Повзуть гліцинії, не знаючи утоми, Все вище й вище (Рильський, II, 1960, 135); По землі, в ровах і ямах повзе ожина (Кучер, Прошай.., 1957, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 646.