ПОВИЛА́ЗИТИ, ить, имо, ите і ПОВИЛІЗА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док.
1. Лізучи, вибратися звідки-небудь кудись (про всіх або багатьох). Не лякайся, милий брате, Що гадюче кодло кляте Своїм черевом неситим Повилазило з болота (Граб., І, 1959, 573); Скликав [Тико] усіх собак. Повилазили вони з-під снігу (Трубл., І, 1955, 279); На всі лади засюрчали, повилазивши з нірок, чорні цвіркуни (Донч., IV, 1957, 285); Повилізали з погребів люди (Довж., III, 1960, 386); // розм. Вийти звідки-небудь (про всіх або багатьох). Усі повилазили з-за столу (Мирний, І, 1949, 288); Хлопчики повилазили з води і з гамором почали одягатися (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 88); Наче обвалом із снігових гір засипало Вітрову Балку. Уранці насилу з хат повилазили вітробалчани (Головко, II, 1957, 316).
2. Піднятися нагору, лізучи, чіпляючись за що-небудь (про всіх або багатьох). Всі Паляникові діти.. кинулись до тину і повилазили на тин (Н.-Лев., II, 1956, 30); Трусимо ми якось кислиці з кумом. Повилазили на дерево й трусимо (Вишня, І, 1956, 256); * Образно. Всі бульдозери, скрепери, повилізавши на гору, позупинялись (Гончар, Тронка, 1963, 184); // перен., розм. Домогтися певного суспільного становища будь-якими засобами (про всіх або багатьох). Він зараз саме перелічує, хто має сидіти у пеклі: — Великі пани і їхні вірні лакузи, підпанки, які неправдою в пани повилазили, попи і ченці заразом, різні чини і писарі (Стельмах, І, 1962, 146).
3. розм. З’явитися, показатися де-небудь, пробитися звідкись назовні (про все або багато чого-небудь); повисуватися. Сиві коси повилазили з-під очіпка (Н.-Лев., III, 1956, 114); Після дощу з кущів повилазили гриби (Ів., Опов.., 1949, 173); На городах вже повилазили зелені квадратики цибулі (Ткач, Черг. завдання, 1951, 143); Грубе.. коріння повилізало з усіх боків [дерева] (Хотк., II, 1966, 50).
4. Випасти у великій кількості або зовсім (про волосся, вовну і т. ін.). Від паршів волосся повилазило, і голова голісінька, як долоня (Кв.-Осн., II, 1956, 211).
◊ Дивлю́сь — як не повила́зять [о́чі] — вдивляюся напружено, уважно. Зблизивсь, дивлюсь — як не повилазять, так ніяк не пізнаю, де мій Іван: усі москалі як один, і дибають, і стоять (Стор., І, 1957, 217); Хіба́ (чи, що) [тобі́ (йому́, їй і т. ін.)] повила́зило (о́чі повила́зили) — уживається як лайливий вислів, що означає: «осліп (осліпла і т. ін.) чи що?», «не бачиш (не бачив і т. ін.) чи що?». [Дід Юхим (до Ганни):] А сонечко вже за сніданок! Чи нема у тебе там?.. [Ганна:] Їсти? Учора ж і послідки вишкребла — хіба повилазило? (М. Куліш, П’єси, 1960, 10); — А хто ж цей шофер? Як же це так? Хіба йому повилазило, не бачив, що на людину їде, — бідкалася мати (Хижняк, Невгамовна, 1961, 206); Щоб (бода́й, аби́ і т. ін.) мені́ повила́зило (о́чі повила́зили) — уживається як клятва на підтвердження правдивості сказаного. — Щоб мені очі повилазили,.. коли, каже [відьма], не зроблю так, що ти з Оленою завтра.. обвінчаєшся (Кв.-Осн., II, 1956, 210); — Бігме, паноченьку, правду вам кажу.., аби мені очі повилазили.., як брешу (Март., Тв., 1954, 40); Щоб (хай, аби́ і т. ін.) тобі́ (йому́, їй і т. ін.) повила́зило [б] (о́чі повила́зили); Повила́зило б тобі́ (йому́, їй і т. ін.) — уживаються як лайливі вислови, що означають: «щоб тобі (йому, їй і т. ін.) осліпнути» . Маркова корова пішла в шкоду, він біжить гречками і кричить: — А куди ж ти ото, ряба, пішла, щоб тобі повилазило! (Тют., Вир, 1964, 274); І чого повитріщали на мене свої очі баранячі, — думає Грицько. — Повилазило б вам! (Тесл., З книги життя, 1949, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 654.