ПОВИТИ́ЦЯ, і, ж., бот. (Cuscuta L). Витка, без коренів, паразитична однорічна трав’яниста рослина. Обвиваючи своїм стеблом льон, повитиця присмоктується до нього і живиться коштом рослини-живителя (Захист рослин.., 1952, 364); Польова повитиця полізла догори по стеблині жита і розтулила свої білі делікатні квіточки (Коцюб., І, 1955, 17); Є такий бур’янець — повитиця. Її роками треба виводити! Заплететься поміж стеблами пшениці, хоч пали все (Жур., Вел. розмова, 1955, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 662.