ПОВКО́ПУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до повко́пувати. Робітники ще вбивали остатні бруси в шпуги повкопуваних стовпів (Фр., VIII, 1952, 410).
◊ Як (на́че, нена́че, мов і т. ін.) повко́пувані — нерухомо. Діти стояли, як повкопувані; ще Антосьо не так, а що той, то як стовп — щоб поворухнувся! (Свидн., Люборацькі, 1955, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 680.