ПОВКРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Укрити чим-небудь усіх або багатьох, усе або багато чогось. [Перше потерча:] Нас матуся положила і м’якенько постелила, бо на ріння, на каміння настелила баговиння і лататтям повкривала, і тихенько заспівала (Л. Укр., III, 1952, 186); Повкривавши дітей, Олена підійшла до печі (Тют., Вир, 1964, 26); * Образно. Заграй, старий.., Чаруй мені й дівчину ту, Що мною гордувала; Збуди ти всіх, що вже земля Навіки повкривала… (Пісні та романси.., II, 1956, 167); // Зробити дахи, накриття над чим-небудь. В хатах викопали [есесівці] глибокі ями, повкривали товстими дубами, ще й залізом (Ю. Янов., І, 1954, 76); // Покрити собою кого-, що-небудь (скрізь або в багатьох місцях). — Вже дружину твою, княже, Птиці повкривали (Рудан., Вибр., 1949, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 680.