ПО́ВНИТИ 1, ню, ниш, недок., перех. Те саме, що наповня́ти. Мене по вінця щастя повнить нині (Бажан, Роки, 1957, 254); По щирості — жалію, Що на машині Велзовій мені Не пощастило завітати в дні, Коли ввесь Київ повнив люд прибулий (Рильський, II, 1956, 101).
ПО́ВНИТИ2, ню, ниш, недок., перех., діал. Виконувати (службу, обов’язки тощо). Свій обов’язок варення кави повнила [Маруся] вже без сердечної тривоги (Хотк., II, 1966, 11); — Я прийшла подивитись, як ви службу повните, — мовила вона [до вартових] (Гжицький, Опришки, 1962, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 683.