ПОВНОЗВУ́ЧНИЙ, а, е. Який має достатню повноту звучання. До її слуху міг би долітати.. голосний, повнозвучний бренькіт роя бджіл (Коб., І, 1956, 368); І враз — заглушаючи всю метушню і гвалт — по квартирі розляглися широкі й повнозвучні акорди рояля (Смолич, II, 1958, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 685.